Іще підчас анексії Криму почалися порівняння політики Путіна з політикою Гітлера, проте німецько-радянський реваншизм 1930-х –1940-х рр. був пов’язаний з поразкою у 1-й світовій війні і повністю реалізувався у 2-й світовій війні. СРСР на 1945 р. повністю реалізував план імперського генштабу на російсько-німецьку війну 1914 – 1918 рр., а тому говорити про повторення реваншу дещо не коректно. Ну по-перше маніпулювання мовно-етнічними питаннями типова риса імперіалізму, по-друге поразка у холодній війні спадкоємиці СРСР – РФ у повній мірі проявила себе тільки після гострої постановки питання євроінтеграції України, а по-третє СРСР виявився спадкоємцем Російської імперії (далі РІ), хоч і не юридично, проте фактично.

Таким чином сучасна РФ опосередковано виступає спадкоємицею РІ про, що переконливо свідчить уся зовнішня політика сучасного Кремля, зокрема у контексті войовничості. Слід звернути увагу на те, що російсько-український конфлікт був очевидний для німецьких істориків іще на початку ХХІ ст., оскільки російську політико-інтелектуальну еліту не влаштовувала наявність української державності ще тоді. Цікаво, що росіяни переконані у своєму виключному праві на Україну та решту колишніх республік СРСР розглядали СНД, як аналог СРСР, як і більшовики розглядали СРСР як аналог РІ, сприймаючи «співпрацю» у рамках СНД у якості способу збереження російського геополітичного та економічного впливу у регіоні.

При цьому на межі XVIII – ХІХ ст.. Росія мала досвід ведення чотирьох війн одночасно, а на межі ХХ – ХХІ ст.. лише двох невже Росія так ослабла за двісті років? Можливо, проте незалежно від того чи Росія імперія чи федерація завжди прикидалася слабкою і деградуючою, проте без України ця деградація стає реальною, а цього путінський режим допустити не може, бо стагнація це одне, а повний крах це зовсім інше. У цій ситуації Путін наслідує Леніна, який стверджував, що без українського хліба більшовицький режим чекає швидка загибель, як і РІ на початку 1917 р. аналогічна доля може спідкати РФ у 2017 р. і втрати шансу на реванш за поразку у «холодній війні», а ця поразка може стати підґрунтям нового витка реваншизму.

Аналогія сучасної російсько-української війни з 1-ю світовою полягає у позиційній війні на території України і втягненості у конфлікт світової спільноти. Дипломатичне втручання останньої у ситуацію на Донбасі наштовхує на міркування про необхідність економічної і суспільної модернізації України, яка дозволить мало не самотужки вирішити проблему, спровокувавши силову зміну влади у РФ, і, подякувавши світовому співтовариству за підтримку і співпрацю, бо за інших умов уникнути російського реваншизму практично не можливо. Дипломатичний сценарій вирішення російсько-українського протистояння ймовірний лише як фаза силового через те, що наш північно-східний сусід розуміє лише силу.

Важливим елементом розчулення сучасної ситуації на сході і в Криму виявляється соціалізація населення тимчасово окупованих територій до чого вже час активно готуватися, а не розмірковувати на ці теми з розумним і багато значущим виглядом, оскільки сформованість громадянської позиції пересічних українців означає не повторення російського реваншу чи реваншизму в Україні і виступає запорукою розбудови правильних україно-російських відносин у майбутньому. Нам вирішувати, пару років повоювавши, жити мирно у соборній самостійній процвітаючій українській державі чи постійно відстоювати свою незалежність зі зброєю в руках, проливаючи кров і піт патріотів, або тільки піт. Повернення російсько-українського  конфлікту у фазу економічного протистояння є питанням українського вибору, тобто від темпу модернізації нашої економіки і системи суспільних відносин на пряму залежить зміна формату боротьби з Росією за самостійність України.

Повномасштабна модернізація наявних підприємств, при відродженні тих, які функціонували у минулому і створенні нових, а також розвиткові транспортної інфраструктури на базі, як іноземного, так і внутрішнього інвестування складає економічну модернізацію. Зрозуміло, що невід’ємною складовою успішного досягнення мети є модернізація війська і на рівні технічного забезпечення, і розвитку способів ведення війни. Поруч із розбудовою громадянського суспільства, яке поступово витіснятиме радянську бюрократію з державного життя України, що стане організаційною базою подолання корупції. Щоправда все це не можливо без світоглядної модернізації українського суспільства, тобто відмови від колоніального православно-атеїстичного світогляду і щирого навернення до віри в Бога.