Радянське бачення походження людини від тварини спричинило морально-етичне руйнування суспільних устоїв і падіння комуністичної системи. Саме тому його варто поступово замінити концепцією створення людини за образом і подобою Божою. Сучасна моральна криза українського суспільства є наслідком утвердження еволюціонізму у світоглядній основі соціумів усього світу, а не котрогось із них окремо. Про це відверто свідчать  обставини, котрі склалися у країнах так званого західного світу. З іншого боку утвердження Божественного походження людини призводить до вирішення суспільних проблем, свідченням цього є приклад, економічного дива Південної Кореї (14 місце у світі за рівнем зростання ВВП), яка має у складі свого населення 35% християн і 27% буддистів. Іншим прикладом є Китай де християн стало більше ніж комуністів і їх частка у китайському суспільстві сягає 12%. Не для кого не таємниця, що китайська економіка претендує на третє місце в світі за темпами розвитку, а українська поки що пасе задніх, незважаючи на те, що Україну позиціонують як християнську країну.

Оновлення системи суспільних відносин відбувається виключно на базі вивчення і застосування Божого Слова (Біблії), без якого всі реформи не можуть принести користі, бо не змінюють суті суспільних відносин, а лише міняють їхню форму. Так дійсно вельми важливо привести у порядок і форму суспільних відносин, але лише на якісно новому підґрунті можливо мати якісно нові результати, бо роблячи одне і те саме годі сподіватися здобути інший результат.  Варто зауважити, що це виключно логіка, котра покладена в основу наукового знання і пізнання, а тому й освітньої системи. Тому достовірність усіх теорій і концепцій перевіряється за результатами і наслідками, що також є логічним.

На початковому етапі заміни варто викладати дві теорії одночасно у порівнянні, поступово витісняючи еволюціонізм із освітнього і наукового обігу. Хоч і не варто повністю позбавляти його право на існування, залишивши людям можливість вибору. При цьому у сьогоденні важливо надати людям свободу вибору, без якої людина втрачає свою людяність перетворюючись на біологічних роботів, які лише споживають матеріальну поживу чи знання, але не правду, яка несе життя. Хтось позбавив людей права вибору, хоч на початку кричав про це право, хтось позбавив людей свободи, хоч на початку закликав до свободи і наче б то робив усе в ім’я свободи. Зараз у період декомунізації цю свободу можна повернути людям, які зможуть зробити свій свідомий вибір, а не залишатися під владою чужого вибору.

Сучасна українська наукова спільнота складається з людей, які прагнуть знайти щось нове, щоб вирішити суспільні проблеми, проте ігноруючи напрацьовану світоглядну і культурну базу співвітчизників і сусідів, зокрема росіян. Українці, не маючи державності все одно мали соціальну структуру подібну до народів, які мали держави. Духовна і світська аристократія легко йшла на співпрацю з політичною елітою Речі Посполитої, а згодом Московського царства, незважаючи на те, що була можливість у XVI ст. зробити церкву підґрунтям організації суспільного життя як і написано про це в Біблії, все одно перемогла концепція клерикалізму. Полеміка щодо церковної унії стосувалася вибору шляху розвитку українського суспільства, яке пішло шляхом розділення на дві клірикальні структури відірвані від реального суспільного життя, тобто від своєї пастви.

Розглянемо варіант зворотного розвитку подій, який дозволяв зберегти українську самобутність. Контрреформація у Речі Посполитій розвивалася швидкими темпами і набирала обертів. Польські ксьонзи, єпископи і кардинали прагнули поширювати католицизм за будь-яку ціну, а порятунок від окатоличення був у співпраці чи протидії. Останнє передбачало самозбереження шляхом відходу від ритуальної релігії і зосередженням на вивченні і практичному застосуванні християнського віровчення, записаного у Біблії. Передумови для цього вже були, зокрема Біблію було перекладено і надруковано староукраїнською мовою, функціонували православні братства, котрі поширювали грамотність серед усіх верств українського суспільства і навіть обґрунтування цієї ідеології українськими православними консерваторами на кшталт І. Вишенського.

Найцікавішим є той факт, що сучасні православні вчені самі ретроградні речі з поглядів Івана з Вишні вважають цілком нормальними, а прогресивні його погляди чомусь не сприймають. Особистість і діяльність П. Могили оцінюють не однозначно, проте схвалюють шлях розвитку, котрим повів митрополит українське православ’я. цікаво цим суперечностям у людській свідомості хоч колись прийде кінець? Це нагадує ситуацію коли люди кажуть: ми хочемо Божого благословення, проте людські вчинки стверджують, що вони живуть за волею диявола. При цьому, кажучи про це людям, чуєш заперечення незгоду і набір аргументів, але не бачиш покаяння з відверненням від мертвих справ і навернення до віри в Бога. вихід простий, але чомусь люди не хочуть його чути…